christinacom

ось і пройшов мій перший день японської дієти. Думала вмру, по плану я мала з'їсти 2 яйця на обід, салат з капусти і томатний сік. Я думала в мене то все є в холодильнику, навіть не переживала. настав час, шо я мала вже виходити і йти на курси по психології, а оказалось, шо зі всього мого дозволеного обіду в мене було тільки одне яйце!!! ну....отак я й пообідала, на вулиці купила томатний сік, і з таким жалюгідно маленьким харчем в шлунку трималась аж до вечора!
ех.....і тяжело ж худать! а попереду ще 13 днів!

Да уж..... Я тут подивилась, останнє моє оновлення(і єдине)))) було 72 тижні тому. ...
Ну що ж сказати. За цей час багато, що змінилось. Почну з того, що по тій фотографії Ви мене в реальному житті не впізнаєте, бо вона зроблена ще в школі. А зараз мені як не як цілих 19 рочків)))
За 72 тижні відсутності я встигла пройти 2 курси університету, з'їздити в Америку на 3 місяці, почала жити сама, змінила коло друзів, інтересів, стиль життя і мислення. Їздила в Німеччину і в Прагу(Чехія), побачила і взнала багато різного. Одним словом, подорослішала, порозумнішала, змінилась....

Сьогодні гарний день. До мене приходила моя подруга зі школи - Христя. Поговорили, посміялись, випили мартіні, тепер будемо частіше бачитись. От тепер я й помітила, наскільки у мене змінився світогляд після школи. Зовсім не ті люди мене цікавлять, зовсім інші погляди. Я прагну до іншого. Я хочу жити не так як живуть мої батьки, не так як живе 80 % суспільства нашого українського. В цих людей стандартна програма. Спочатку школа, потім університет, чи інститут, чи академія, після цього вони всі шукають високооплачувану роботу. Через знайомих, через оголошення, ходять на співбесіди, пишуть свої резюме, де приписують собі неправдиві навички, чи характеристики. І ці люди живуть по одній схемі, ходять на роботу з 9 до 18.00, сидять (в кращому випадку) в якомусь офісі, п’ють каву, розказують різні цікаві сплєтні, отримують за це в середньому 300 у.о. в місяць з яких половина йде на сплату податків і комунальних послуг, решта на їжу і трошки на додаткові витрати. Дещо відкладають, за це купляють одяг, деякі речі додому. В принципі це середньостатистична сім’я, де люди преш ніж щось купити в магазині спочатку дивляться на бірку з ціною, а потім вже на саму річ. Це ті люди, які їздять у відпустку лише раз в рік на накопичені під  час року гроші, і то в Крим, поїздом, не в готелі, а в хати, які здають. А чому не можна потрапити на море наприклад цих вихідних? Чому не можна взяти квиток на літак на п’ятницю після обіду і злітати на Кіпр, вернувшись в неділю? Просто глянути як там, позагаряти. Або злітати в Францію, посидіти в романтичній обстановці, в якомусь дорогущому ресторанчику насолоджуючись вишуканим вином 1960 року? А знаєте чому? Звичайно Ви знаєте. Тому, що на це немає грошей. Ось основна причина. Як нам з дитинства говорять? Гроші - це зло, їх мають тільки багачі, які нажили їх нечесним шляхом, вони (як особисто мені казала мама) напевно продають наркотики, чи якісь бандюги. В мене вдома навіть мови не було про, щоб я стала коли небудь багата. Мене виховували з таким настроєм, що я в цій жахливій країні, з поганою владою, і з високими податками нічого не буду мати. Мені треба дуже сильно вчитись, щоб вміти заробити хоч копійку на хліб. Хіба ці всі багаті люди у світі бандюги? Ви вважаєте нас правильно виховує суспільство? Чому є так, що 1% людей володіє 95 % всіх грошей у світі? Чому? Та тому, що вони не виховуються по одному шаблону! Вони інші, вони з дитинства думають по іншому, в них інші цілі, інші мрії, вони прагнуть іншого, більшого, але вони й цього досягають. Я впевнена, що більшість людей це прочитавши, не погодяться зі мною. Вони привикли до стандартного життя, до такого "як всі". І це занадто великий крок для них вирватись зі своєї "зони комфорту". Але я вірю, що знайдеться хоч 1%, який мене дійсно зрозуміє, і який хоче трошки більше ніж інші. Тож давайте не бути шаблоном, давайте старатись думати по іншому, вчитись по іншому, більш глобально і масштабно. Все, що людина захоче, вона цього доб’ється. Головне дуже хотіти цього, і вірити, що тобі получиться. Я сама тільки на початку свого життєвого шляху, на початку цього вибору. Я можу вибрати кар’єру, я вчусь в престижному університеті на хорошому факультеті, перспектива зайнятості є, але я обираю інший шлях, більш складний спочатку, але набагато кращий потім.